|
|
ооо
| |
| Vonwolf | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 17:56 | Сообщение # 1 |
 Суворий Адмін
Группа: Адміністратори
Сообщений: 63
Репутация: 12
Статус: нема його на сайті
|
Особлива увага до психічного здоров'я підлітків, а також до своєчасного виявлення і профілактики різних відхилень обумовлена трьома причинами. По-перше, морфологічні й фізіологічні зміни, що відбуваються в пубертатний період, роблять організм підлітка більш уразливим і підвищують ризик соматичних захворювань, а також викликають підвищену стомлюваність і погане самопочуття без видимих причин. По-друге, саме в підлітковому віці вперше виявляються нервові і психічні захворювання. По-третє, природне для цього віку розширення сфери соціальних відносин дає підліткові новий соціальний досвід (причому не завжди позитивний), опанувати який дуже складно.
Від того, наскільки вчасно труднощі виявлені й наскільки адекватна допомога, пропонована підліткові, залежить його психологічний добробут у майбутньому.
Ознаки нервово-психічних порушень нерідко виглядають як труднощі, досить типові для підліткового віку. Тому необхідно знати основні чинники ризику занедужати, а також ознаки, щодопоможуть виявити аномалії психічного й особистісного розвитку.
Насамперед як чинник ризику варто назвати дисгармонійну родину. Це дуже широке поняття, яке містить у собі кілька варіантів психологічних негараздів:
|
| |
| |
| Vonwolf | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 17:56 | Сообщение # 2 |
|
Суворий Адмін
Группа: Адміністратори
Сообщений: 63
Репутация: 12
Статус: нема його на сайті
| родини, де один із членів страждає нервово-психічним розкладом або хімічною залежністю (наприклад, алкоголізмом). До спадкового чинника, що робить більшімовірним виникнення цих розладів у дітей, додається непередбачуваність сімейної ситуації, а звідси – неприємної несподіванки;
●власне дисгармонійні родини, тобто такі, у яких основною проблемою є стосунки між членами родини. У літературі виділені різні типи дисгармонійних родин: власне негармонійна, деструктогенна, що розпадається або розпалася, родини як ступені переходу від гармонії до цілковитого розпаду, а також ригідна псевдосолідарна родина, родина-театр», «санаторій», «фортеця», «вулкан», «маскарад»;
●родини, у яких практикується неправильний тип виховання. Останні найчастіше належать до одного із зазначених типів дисгармонійних родин.
Другим чинником можна назвати соматичні захворювання і важкі травми. Хронічні самотичні захворювання, якщо вони сполучаються з неправильним вихованням, можуть викликати почуття неповноцінності в підлітка. Не менш небезпечні захворювання центральної нервової системи, що можуть вести до виникнення церебрастенічних станів або розладів, що ведуть до особистісних змін (наприклад, епілепсії).
Третій чинник ризику, про який слід згадати, - неблагополучна ситуація у взаєминах підлітка з однолітками. Добре відомо, що в центрі уваги дитячого практичного психолога повинні бути не лише агресивні, конфліктуючі з однолітками діти, а й «тихі» атсайдери. Такі проблеми у взаєминах з однолітками можуть призвести до того, що в підлітка не сформується здатність до встановлення близьких стосунків з навколишніми, і це спричинить неминучі труднощі у майбутньому. Крім того, нездатність до встановлення дружніх взаємин з однолітками може бути проявом аномального розвитку особистості.
Згадуючи про «групу ризику» серед підлітків, необхідно вибрати критерії, що допомогли б психологу-практику зрозуміти, чи може він допомогти підліткові, не звертаючись до інших фахівців (наприклад, до дитячого психіатра), чи потрібна їхня допомога.
|
| |
| |
| Vonwolf | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 17:57 | Сообщение # 3 |
|
Суворий Адмін
Группа: Адміністратори
Сообщений: 63
Репутация: 12
Статус: нема його на сайті
| У клінічній психології і псіхіатрії існує поняття «оптимуму функціонування» певної здатності. У тих випадках, коли можна кількісно оцінити цю здатність, цей критерій цілком можна застосувати. Наприклад, якщо погане виконання діагностичного завдання не пов'язане з утомою, відсутністю інтересу, особистою антипатією до того, хто проводив діагностику (у підлітків ці обставини можуть уплинути на успіх у роботі), висновок про дисфукції щодо досліджуваної галузі розумового розвитку може бути правомірним.
Інший критерій норми/аномалії розвитку в більшому ступені застосовуваний не до інтелектуальної, а до особистої сфери підлітка. Він заснований на уявленнях про особистісне здоров'я, розроблених Б.Братусем. На його думку, ставлення індивіда до іншої людини характеризує ступінь її особистісного здоров'я. Це ставлення може варіювати в різних людей від ставлення до інших як до мети, самостійної цінності, до ставлення як до засобу, інструменту для досягнення своєї мети. Чим ближче ставлення індивіда до іншої людини як до мети, до самостійної цінності, тим вищий ступінь її особистого здоров'я, і навпаки, чим ближче ставлення до іншої людини як до засобу, інструменту для досягнення своїх цілей, тим глибше ступінь особистісної аномалії. Такий критерій має досить загальний характер, але може бути застосований у конкретній діагностичній роботі. Ставлення до іншого виявляється в доброзичливості, позитивних настановах стосовно інших людей, відсутності невмотивованої, не обумовленої життєвою ситуацією підлітка агресивності, підозріливості тощо. Ці висновки щодо підлітка можна зробити на підставі бесід, спостережнь за його стосунккми з однолітками і старшими, а також за допомогою психодіагностики.
Основною формою психологічної допомоги таким дітям має стати психопрофілактична робота. Але так само, як для підлітка із явними проблемами, вона має впливати насамперед на їхню систему взаємин з іншими людьми ставлення до себе. Своєчасна психопрофілактика і розвивальна робота можуть допомогти підліткам, яким важко боротися з труднощями, долати їх і компенсувати дезадаптацію.
|
| |
| |
| Vonwolf | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 17:57 | Сообщение # 4 |
|
Суворий Адмін
Группа: Адміністратори
Сообщений: 63
Репутация: 12
Статус: нема його на сайті
| ПРОГРАММА КОРЕКЦІЙНОЇ І ПРОФІЛАКТИЧНОЇ РОБОТИ ЗІ ШКОЛЯРАМИ З «ГРУПИ РИЗИКУ»
I. Виявлення дітей, що мають труднощі в навчанні, проблеми у поведінці й ознаки емоційних розладів як можливої «групи ризику» містять:
●бесіди з класними керівниками і вчителями-предметниками.
●Спостереження у класах.
●Тестування, соціометричне обстеження, аналіз анкет школярів.
Тестування 1-3 класів
1. Тест шкільної тривожності Філіпса. Мета: вивчення рівня і характеру тривожності, пов'язаної зі школою, в дітей молодшого шкільного віку.
2. Метод експрес-діагностики стану соціально-педагогічної занедбаності дітей (МЕДОС).
Діагностично значущі ознаки соціально-педагогічної занедбаності:
1. Порушення образу «Я», виражене в неадекватному самооцінюванні і рівні прагнень.
2. Низький соціальний статус, що виявляється в неприйнятті однолітками, відкиданні батьками й обструкції педагогів.
3.Труднощі і неуспішність у навчальній діяльності, пов' язані з дисгармоніями розвитку соціально-педагогічної генези.
4. Неадекватна поведінка в соціальних ситуаціях.
5. Гіперсоціалізованість і авторитарність педагогів та батьків.
Методика підходить і для середньої школи.
Раньої профілактики занедбаності школярів безпосередньо пов'язана з якістю освітньо-виховного процесу і тому має загальнопедагогічний характер.
Групи методів профілактики:
а) стимулювання і мотивація навчально-пізнавальної й ігрової діяльності:
- пізнавальні ігри;
- створення ситуацій емоційного переживання;
- створення ситуацій цікавості;
- створення ситуацій опори на життєвий досвід;
- створення ситуацій успіху в навчально-пізнавальниій та ігровій діяльності;
б) організація життєдіяльності дитячого виховного колективу:
- створення ситуацій особистісної і групової перспективи;
- колективні ігри;
- вироблення колективно-єдиних вимог;
- колективні змагання;
- колективне самообслуговування;
в) спілкування і взаємодія в різних ситуаціях:
- повага;
- педагогічна вимогливість;
- переконання;
- осуд;
- розуміння;
- довіра;
- спонукання;
- співчуття;
- педагогічне застереження;
- аналіз учинку;
- розв'язання конфліктної ситуації;
г) психолого-педагогічний вплив і стимулювання активності дитини:
- приклад, пояснення;
- очікування радості;
- зняття напруження;
- звертання до самолюбства, самоповаги;
- звертання до любові, жалю, сорому, почуття прекрасного;
- вимога;
- навіювання;
- проективні методики;
- малюнок родини;
- малюнок школи;
- метод незакінчених речень.
|
| |
| |
| Vonwolf | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 17:57 | Сообщение # 5 |
|
Суворий Адмін
Группа: Адміністратори
Сообщений: 63
Репутация: 12
Статус: нема його на сайті
| Середня школа
● Дитячий варіант особистісного тексту Кеттела. Мета: вивчення особистості й міжособистісних стосунків школярів.
● Діагностика пізнавальних процесів. Мета: визначення і вивчення особливостей пізнавальної сфери підлітка, що часто слугують причиною труднощів у шкільному навчанні.
● Неуспішність, неадекватна поведінка.
● Упізнавання фігур.
● Методика «Оперативна пам'ять».
● Завчання 10 слів.
● Піктограма.
● Коректурна проба.
● Таблиці Шульте.
● Визначення типу темпераменту.
● Методика Л.Зак визначення рівня розвитку мислення у школярів.
● Попередня профорієнтація.
Старша школа
● Методика Векслера. Мета: вивченя мислення.
● Методика аналізу відношення понять. Мета: вивчення мислення.
● Тести Айзенка.
● Визначення типу темпераменту за допомогою опитувальника Русанова (ОСТ).
● Методика визначення типу акцентуації за Леонгардом.
● Проективні методики: неіснуюча тварина; будинок, дерево, людина.
● Діагностика стану агресії в підлітків Бана-Дарки.
● Методика виявлення мотивів поведінки.
● Методика типового реагування на конфліктні ситуації.
● Методики вивчення властивостей мікрогрупового рівня (соціометрія).
● Методики вивчення мотивації навчання.
Профорієнтація
● Методика «Мотиви вибору професій» .
● Тест Д.Голланда з визначення типу особистості.
● Опитувальник професійних переваг.
● Карта інтересів А.Голомштока.
● Методика вивчення здібностей учнів (комунікативні, організаторські).
● Експрес-аналіз рівня прагнень Л.Бороздіної.
● Бесіди і консультації для батьків, діти яких мають труднощі в навчанні, проблеми у поведінці й ознаки емоційних розладів.
II. Визначення причин труднощів учнів «групи ризику» можливе через:
● індивідуальне обстеження дітей «групи ризику» (тестування, бесіди, інтерв'ю).
● Функціональний аналіз проблем дитини, виявлення головних причин, що викликають труднощі.
● Визначення типу «групи ризику» і заходів безпеки.
III. Можливі шляхи подолання труднощів.
● Переадресація до фахівців – дитячого психоневролога, психотерапевта, до соціальних служб.
● Індивідуальна або групова психолого-педагогічна корекція.
● Робота психолога з родиною: рекомендації, що стосуються перебудови сімейних взаємин, заміна стилю виховання.
● Рекомендації вчителям про вибір індивідуального педагогічного стилю спілкування з кожною дитиною.
● зниження вимог до виконання навчальної програми.
● Тимчасовий перхід на індивідуальну («домашню») форму навчання.
● Зміна дитячого колективу.
● Перехід до іншого вчителя.
● Заохочення до позашкільної діяльності, створення «ситуації успіху».
● Допомога родині з боку вихователів, соціальних педагогів, служб з охорони дитинства. У крайньому випадку – клопотання про позбавлення батьківських прав.
|
| |
| |
| Vonwolf | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 17:58 | Сообщение # 6 |
|
Суворий Адмін
Группа: Адміністратори
Сообщений: 63
Репутация: 12
Статус: нема його на сайті
| V. Психологічна освіта вчителів і батьків містить:
● психолого-педагогічні семінари: «Емоційні розлади в дітей»; «Чинники, що впливають на суїцидальну поведінку в юнацькому віці»;, «Шляхи допомоги при потенційному суїциді».
● Виступи на батьківських зборах, «батьківських університетах», де в загальному вигляді повідомляють дані, отримані в результаті психологічних досліджень, пропонують рекомендації з поліпшення емоційного клімату в родині, запобігання і корекції дитячих розладів, шляхи профілактики суїциду. На індивідульні консультації запрошуються батьки дітей, умовно віднесених до «групи ризику».
V. Робота з педагогічним колективом.
● Психолого-педагогічний консіліум або спеціальна педрада, присвячена профілактиці суїцидів. Під час підготовки до педради проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, розподіл ролей, виявлення учнів, що мають статус лідерів або відторгнених. Виявлення «групи ризику» і складання списків на кожен клас.
● Індивідуальні бесіди і консультації з педагогами за результатами тестувань, спостережень; рекомендації з вибору адекватних методів педагогічного впливу щодо класу в цілому й окремих учнів.
● Педагогічні консіліуми за окремими учнями з «групи ризику».
● Участь у розробці заходів щодо надання допомоги дітям із соціально неблагополучних родин.
VI. Корекційна робота з учнями:
● Групи психологічної корекції, тренінгові групи із залученням дітей, що виявили схильність до цих розладів.
● Окремі елементи соціально-психологічного тренінгу з групою учнів або із класом.
● Розбір кризових ситуацій у класних колективах.
VII. Робота з батьками:
● Виступи на батьківських зборах:
● Зустріч з родиною.
● Індивідуальне консультування: рекомендації з оптимізації стосунків батьків і дітей, зміни, у разі потреби, стилю виховання, переадресування до інших фахівців, діагностика і розвиток батьківської компетентності.
Основний метод коррекції батьківських взаємин – когнітивно-поведінковий тренінг, здійснюваний за допомогою рольових ігор.
|
| |
| |
| Vonwolf | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 17:58 | Сообщение # 7 |
|
Суворий Адмін
Группа: Адміністратори
Сообщений: 63
Репутация: 12
Статус: нема його на сайті
| РЕКОМЕНДАЦІЇ, ЯКИХ СЛІД ДОТРИМУВАТИСЬ, ЩОБ ЗАОХОЧУВАТИ НЕДЕСТРУКТУВНУ АГРЕСИВНІСТЬ ДІТЕЙ
1. Поважати і розуміти потребу дитини в самостійності, створити умови для нормального розвитку її активності. Дозволити дитині бути в розумних межах незалежною.
З середини першого року життя у кожної нормальної дитини відчувається помітний прилив енергії, який спонукає її до руху. В результаті зростає зацікавленість навколишнім світом, збільшується активність у досягненні самостійності. Для цього періоду характерний прискорений розвиток дитини, що виявляється у збільшенні агресивності. Така агресивність є деструктивною і важлива для розвитку особистості та її здатності до адаптації в середовищі.
Вихователям необхідно знати: в цей період дитина особливо потребує керівництва процесом розвитку. Таке керівництво спрямовує її розвиток у потрібне русло – до конструктивного самоствердження. Для цього передусім треба розуміти і поважати вікову потребу дитини у самостійності та дослідженні навколишнього світу. Важливо також створити таке середовище, яке б дало змогу їй діяти самостійно.
2. Допомогти дитині перебороти ситуацію надмірного незадоволення, яка в багатьох випадках призводить до афективних реакцій. Приступи люті (стресу) мають свою структуру. Вони розвиваються по висхідній, досягають вершини, а потім поступово затухають. У моменти зростання дистресу і на його вершині допомогти дитині дуже важко. Під час приступу у її відчуттях переважають дискомфорт і безпорядність. Все це в сукупності викликає інтенсивний біль, розгубленість, страх, а часом і втрату контакту з реальністю.
Вихователям не можна легковажно ставитися до приступів люті, але не слід і дозволяти дитині поневолювати себе. Переживання під час приступів травмують дитину ще й психологічно. Тобто вона відчуває дистрес, розгубленість, безпорядність. Саме тому приступи, люті потрібно намагатися блокувати, уникати або ж, у крайньому випадку, не допускати їх розвитку до критичного стану.
Якщо приступ люті викликаний забороною, то її не треба відразу відміняти. Поясніть дитині, що розумієте, чому вона така засмучена, але не дозволяйте відмінити заборону, якщо вважаєте її розумною, справедливою, корисною.
Щоб допомогти дитині ефективніше долати подібні явища, знизити гостроту реакції на події і може, навіть запобігти повторенню приступів, батькам слід відверто обговорювати з дитиною причини приступу та події, які призвели до цього.
3. Необхідно навчитися зменшувати інтенсивність і тривалість надмірного незадоволення дітей та обмежувати його наслідки.
У житті важко уникнути розчарувань і катастроф. Дитина навіть в ідеальних домашніх умовах не уникає розчарувань. Тож виховання, турбота про психологічний розвиток дитини передбачає визначення меж дозволеного, що неминуче призводить до надмірного незадоволення. І запобігання надмірним переживанням при цьому є прямим способом відвернення або пом'якшення ворожості в поведінці дитини.
Кожний знає, що для благополуччя дитини ми повинні бути її захистом, відгорожувати її від переживань внаслідок надмірного незадоволення. Проте слід звернути увагу на запобігання надмірного незадоволення в дітей, а не незадоволення як такого. Незадоволення у незначних дозах спонукає дитину до адаптації, створює умови для здорового розвитку і набуття навичок. І якщо ця агресивність є адаптивною, якщо вона допомогає дитині заспокоїтись, її потрібно враховувати і дозволяти дитині сердитись, навіть злитись, а часом і ненавидіти.
Вихователям слід відрізняти просте дитяче незадоволення від надмірного, яке в результаті перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Навчитися відрізняти адаптивні переживання від надмірної злості і ворожості не так легко. Тому треба довіряти своїм відчуттям. Помітивши незадоволення, потрібно хоча б пом'якшити інтенсивність неприємних і больових переживань, щоб сприйняття життя дитиною не було з самого початку неприємним, а ворожість не стала автоматичною реакцією, що негативно відбивається на особистості.
|
| |
| |
| Vonwolf | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 17:58 | Сообщение # 8 |
|
Суворий Адмін
Группа: Адміністратори
Сообщений: 63
Репутация: 12
Статус: нема його на сайті
| 4. Щоб не допускати або ж пом'якшувати агресивні реакції, необхідно правильно орієнтуватись у станах та емоційних переживаннях дітей.
5. Допомогти дитині в пошуку шляхів і способів подолання почуття ворожості.
Вихователі мають розуміти, що дуже неприємно, коли дитина невдоволена і навіть вороже налаштована до нас. Виникнення ворожості – феномен накопичувальний. Не знайшовши виходу назовні, ворожість збирається, стабілізується і стає рисою характеру. Тому ми маємо допомогати дітям навчитися нейтралізувати почуття ворожості і ненависті до того, як воно стане надмірним і стабілізується.
Коли дитина невдоволена, сердита, дайте їй зрозуміти: вона сердита через те, що, відчуваючи больові почуття ворожості і ненависті, не в силі їх висловити. Допоможіть їй, дозвольте передати доступними засобами все, що вона відчуває.
Якщо вихователі розуміють дитячу ворожість як результат надмірного незадоволення, в їхніх відповідних реакціях з'явиться не ворожість, а симпатія до дитини. Вони приймуть конструктивніше рішення, щоб погасити ворожі почуття. Корисно знати, що неглибока, поверхова реакція на почуття ворожості до тих, кого любиш, сприяє розвитку всіх видів емоційних порушень і страждань. Якщо їх не помічати, не переводити в конструктивну поведінку, то такі почуття не «розряджаються» самі по собі, а накопичуються і стабілізуються.
Тому бажано встановлювати з дітьми емоційний діалог, у якому гнів, ворожість і ненависть стане предметом аналізу, що дасть змогу краще зрозуміти конфліктну ситуацію, яка викликала почуття ворожості.
6. Щоб допомогти школяру засвоїти поведінку, характерну для «сім'ї», в якій він живе, потрібно встановлювати для дитини межі дозволеного, котрі мають відповідати її віковим особливостям, почуттям у конкретній ситуації та залежати від міри її активності.
Слід розуміти: забороняючи щось дитині, вони обмежують її самостійність. Заборона повинна бути зрозумілою, супроводжуватися поясненням причин і при цьому бути достатньо твердою. Адже вона припускає дотримання дисципліни і покарання за її порушення.
Встановлювати відповідні вікові й ситуації обмеження слід тоді, коли дитина робить щось, чого вихователі не схвалюють. Адже поведінка дитини викликається вродженими особливостями, а вроджених механізмів контролю такої поведінки не існує. Отже, дитині слід пояснити, чому ми встановлюємо обмеження. Не розуміючи змісту заборони, вона може досить хворобливо сприйняти вимогу вихователів. Проте, обмежуючи активність дитини, не можна залишати осторонь почуття її власної гідності.
7. Насамкінець, основним фактором у запобіганні негативним проявам агресивності є оптимізація стосунків вихователів і дітей. Встановлення гармонійних стосунків між ними – основне у здоровому емоційному розвитку дитини. Чим стійкіша емоційна близькість між дитиною і батьками, тим легше їй перебороти свої ворожі почуття. Конструктивне вирішення почуття ворожості і ненависті прищеплює дитині більш здоровий стереотип адаптації до навколишнього світу.
Вихователям необхідно усвідомити важливість емоційної доступності, емоційного спілкування, які не дають розвинутись агресивності дитини. Діти повинні бути впевнені, що у важку хвилину вони можуть покластися на них і отримати допомогу.
|
| |
| |
| Vonwolf | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 17:58 | Сообщение # 9 |
|
Суворий Адмін
Группа: Адміністратори
Сообщений: 63
Репутация: 12
Статус: нема його на сайті
| ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ
Під девіантною поведінкою (від фр. Dewiation) ми розуміємо дії особистості, які не відповідають суспільним нормам – моральним, правовим, дисциплінарним, побутовим та іншим. Відповідно до цього виділяють поведінку, що відхиляється від моральних (аморальну), правових (протиправну), медичних (поведінка хворої людини) та інших норм.
Профілактика та корекція відхилень у поведінці – це майже завжди вирішення питання про їх причини. Причинно-наслідковві зв'язки при цьому можуть бути багатовимірними та неоднозначними. Так, за порушенням учнем дисципліни на уроці можуть стояти: неуважність, підвищена психомоторна збудливість, відсутність інтересу до предмета, вороже ставлення до вчителя тощо.
Для того, щоб бодай у загальних рисах уявляти можливі варіанти відхилень та їх причини, спробуємо об'єднати їх в окремі групи.
Близько 25 відсотків відхилень у поведінці неповнолітніх обумовлені так званими межевими (тобто такими, що лежать на межі між нормою та патологією) нервово-психічними розладами, до яких можна віднести невротичні та неврозоподібні реакції, аномалії характеру, зокрема – акцентуації.
До числа безпосередньо пов'язаних зі школою ситуацій, що сприяють виникненню в учнів межевих нервово-психічних розладів, слід віднести: 1) неспроможність упоратися з навчальним навантаженням; 2) вороже ставлення педагога; 3 ) змінами шкільного колективу; 4) неприйняття дитячим колективом.
Такі ситуації породжують шкільну дезадаптацію, так званий «шкільний стрес», дидактогенії і в кінцевому підсумку школофобію.
До перелічених чинників слід додати і розумове перевантаження. Так, частота неврозів від молодших до старших класів збільшується у хлопчиків у 2 рази, дівчаток – у 3,3 рази. Головне місце серед невротичних розладів посідають астенічні стани.
Інформаційне перевантаження мозку призводить до неврастенії, що проявляється у дратівливості, погіршенні самопочуття. Одним із напрямків профілактики такого явища може бути більша індивідуалізація навчання. Адже важко собі уявити ситуацію, щоб 40 учнів у класі знаходилися на одному і тому самому етапі психічного розвитку, іншими словами, щоб один і той самий обсяг матеріалу був адекватно орієнтований на найближчу зону їхнього розвитку.
Психологічні дослідження показують, що значного ефекту в плані індивідуального підходу до учнів можна досягти при зменшенні числа учнів бодай до 25 осіб.
Нерідко причиною невротичних розладів у дітей служить ярлик невстигаючого. Гостро ранить психіку школярів також відсутність поваги до них з боку педагогів. Намагаючись «відігратись», учні, у свою чергу, починають поводитися грубо, роблять усе наперекір вимогам такого педагога.
Окрему категорію дітей складають учні з порушеннями у пізнавальній сфері. Сюди, передусім, можна було б віднести розумово відсталих дітей. Але такі діти повинні навчатись у допоміжних школах. У звичайній школі такій дитині може бути важко через недогляд батьків та педагогів. У таких випадках педагог після консультації з дефектологом повинен направляти дитину на медико-педагогічну комісію для визначення специфіки її дефекту та подальшої долі. У звичайній школі мова може йти про невстигаючих дітей, а також про дітей із низьким рівнем інтелектуального розвитку. Робота з першою групою дітей повинна розпочинатись із визначення причин їхнього невстигання та розробки програми його подолання. При цьому можна використовувати досвід класів диференційованого навчання. Проведені нами дослідження показують, що значна частина дітей зі зниженим інтелектуальним розвитком характеризується низьким рівнем пізнавальних потреб, а також певним відставанням у формуванні емоційно-вольової сфери. Тобто вони погано вчаться тому, що не хочуть учитись, а не хочуть учитись тому, що їм нецікаво. Причиною подібного явища може бути асинхронія психофізичного розвитку, при якій прискорений фізичний розвиток поєднується з відставанням у формуванні сфери мотивів та потреб, незрілістю регулятивної сфери, порушенням працездатності, а також прискоренням статевого розвитку. Неблагополучне родинне оточення сприяє виникненню негативного ставлення до людей узагалі, схильності до агресії та жорстокості. Ці риси формуються як захисні реакції на відповідне ставлення до дитини.
Іноді асинхронію психофізичного розвитку підсилює синдром мінімальної мозкової дисфункції. При поєднанні цього синдрому з мікросоціальною запущеністю не отримує належного розвитку пізнавальна сфера.
|
| |
| |
| Vonwolf | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 17:58 | Сообщение # 10 |
|
Суворий Адмін
Группа: Адміністратори
Сообщений: 63
Репутация: 12
Статус: нема його на сайті
| Виникає невідповідність між високим рівнем розвитку споглядально-дійового, тобто практичного, інтелекту та недостатньо розвиненим абстрактно-понятійним мисленням, що породжує шкільну дезадаптацію через небажання вчитися. У таких випадках починати педагогічну корекцію з намагань ліквідувати низьку успішність учня нереально, бо витрачено надто багато часу для формування навичок самостійної навчальної праці і пропущено сензитивні періоди для розвитку відповідних мислительних дій та операцій. Тому коли такого учня примушують учитися – це породжує у нього протестні реакції, наражання на конфлікт зі школою і прискорює входження до девіантних угрупувань.
Дуже часто існує зв'язок між різними видами порушення поведінки за неповноцінності центральної нервової системи підлітків (найчастіше це родові травми, асфіксії, результат ускладнень дитячих хвороб).
Наслідком цих відхилень є порушення розумової активності, емоційна незрілість, відхилення у темпі статевого дозрівання. На відхилення поведінки впливають: акцентцуації характеру та психопатії, а також соціальні фактори: несприятливе мікросоціальне оточення, несприятливі умови навчання тощо. Дані порушення можуть бути патологічного та непатологічного рівня. Основними диференціально-діагностичними критеріями є логічність, психологічна зрозумілість, пояснювальність учинків, який би екзотичний характер вони не носили, - при непатологічному рівні поведінкових відхилень і навпаки – алогічність, незрозумілість ні з позицій внутрішнього світу самого підлітка, ні його оточення – свідчать швидше про патологічний рівень цих відхилень. Звичайно, є і перехідні психологічні стани – проміжні між характерологічними підлітковими реакціями тощо.
Необхідно підкреслити, що основні прояви відхилень поведінки у неповнолітніх пов'язані саме з формуванням афективної сфери. Більша актуальність проблеми важковиховуваності щодо хлопців пояснюється тим, що сфера афектів та інстинктів у них функціонує більш напружено і через це хлопці менш конформні, важче підкоряються загальноприйнятим вимогам, тому в несприятливому середовищі у них легше виникає та важче коригується негативне ставлення до школи.
Формування відхилень у поведінці тісно пов'язане з педагогічною занедбаністю, у виникненні якої (крім зниження рівня розвитку психічних процесів: уваги, пам'яті, мислення) велике значення має дифіцитарність установок особистості, насамперед, примітивність сфери потреб та мотивів. Кожному варіанту порушення асинхронії розвитку. Наприклад, порушення за типом психічної нестійкості пов'язане з незрілістю емоційно-вольової та інтелектуальної сфер та затримкою статевого розвитку. Асинхронія психічного розвитку за органічним типом характеризується розривом між ретардацією психофізичного розвитку та потягом до зовнішньої імітації дорослих форм поведінки відповідно до паспортного віку. Ця асинхронія посилюється ще й таким соціальним фактором, як надмірні вимоги дрослих, що також орієнтовані на паспортний, а не на реальний вік розвитку дитини. Багаторічна бездоглядність, типова для цієї групи підлітків, також посилює дану асинхронію.
|
| |
| |
| Vonwolf | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 17:59 | Сообщение # 11 |
|
Суворий Адмін
Группа: Адміністратори
Сообщений: 63
Репутация: 12
Статус: нема його на сайті
| Порушення поведінки за типом розгальмованості потягів також пов'язані з прискореним типом фізичного та статевого дозрівання, установкою на спосію життя, що забезпечує реалізацію потреб, пов'язаних із домінуючими потягами. Асинхронія розвитку проявляється у дисоціації між раннім пробудженням потягів та вираженою незрілістю емоційно-вольової сфери, а також особистості в цілому. Даний варіант є найнесприятливішим у плані шкільної адаптації, оскільки він, як правило, пов'язаний з дуже несприятливим сімейним середовищем.
Відхилення у поведінці підлітків найчастіше пов'язане не з одним, а кількома перерахованими біологічними та соціальними факторами, їх комплексами, специфічними для перерахованих вище типів. Так, бурхливе статеве дозрівання вимагає більшої моторної активності, сприяє підвищенню афективної збудливості і конфліктності поведінки, перебудови ієрархії інтересів та потреб, породжує прагнення до більш дорослого способу життя, провокує шкільну дезадаптацію. Підліток з органічною неповноцінністю центральної нервової системи, або занедбаний підліток, вирізняється тим чи іншим ступенем психічної незрілості. За наявності установок на більш дорослий спосіб життя він часто не має реальних планів та уявлень про нього. Недостатній розвиток інтелектуальних інтересів ще більше посилює негативне ставлення до школи, котра асоціюється з неприйнятним, дитячим способом життя.
У дошкільному віці ознаками несприятливого розвитку є: виражена психомоторна розгальмованість, а також збудливість, упертість, реакції відмови.
У молодшому шкільному віці – поєднання низької пізнавальної активності та незрілості емоційно-вольової сфери, що не відповідає зростаючим вимогам до соціального статусу школяра. Виражена психомоторна розгальмованість у поєднанні з ейфоричним фоном настрою, підвищений сенсорний голод – із потягом до гострих відчуттів та вражень. Акцентуація компонентів негативних потягів, таких як: інтерес до ситуації жорстокості, агресії. Наявність невмотивованих коливань настрою, конфліктності, запальності у відповідь на незначні вимоги та заборони, супроводження таких спалахів вираженою афектацією, негативне ставлення до шкільних занять та епізодичні прогули як прояв захисної реакції відмови, характерної для незрілих особистостей. Гіперклмпенсаторні реакції, пов'язані з прагненням привернути до себе увагу негативними формами поведінки: грубістю, невиконанням вимог педагога. На кінець молодшого шкільного віку в них виявляються стійкі прогалини у знаннях як наслідок слабких інтелектуальних передумов та низького інтересу до пізнання, суспільно корисної праці, зростаючий потяг до асоціаллних компаній та форм поведінки, таких як: куріння, дрібні крадіжки, виманювання грошей, перші спроби вживання алкоголю та наркотиків під впливом старших. Дефекти сімейного виховання проявляються у вигляді бездоглядності, грубої авторитарності, асоціальної поведінки членів родини.
На початку підліткового віку серед діагностичних критеріїв несприятливого розвитку виділяються:асинхронія соматопсихічного розвитку, варіанти якої тісно пов'язані з типом розладів поведінки: неузгодженість між прискореним фізичним та статевим і сповільненим психічним розвитком (частіше у дівчат), розходження між істинним, паспортним, віком та сповільненим психофізичним розвитком (частіше у хлопців); неузгодженість між прискореним фізичним та затриманим статевим і психічним розвитком.
Найнесприятливішим є варіант дисгармонійної акселерації, яку психологи називають інтенсифікацією статевого розвитку. Він характеризується не зниженням віку початку статевого розвитку, а різким прискоренням його темпу. Цей варіант асинхронії частіше трапляється у дівчат. Для хлопців більш характерна затримка соматосексуального розвитку. Хоча і те й інше є грунтом для виникнення відхилень у розвиткові.
Значними симптомами порушень розвитку на початку підліткового віку є наявність рис психічної незрілості, таких як: залежність від чужої думки, від ситуації, нездатність активно впливати на неї, схильність до уникання складних ситуацій, слабкість реакції на критику, невираженість власних вольових установок, слабкість самоконтролю та саморегуляції як прояв несформованих основних психологічних передумов переходу до підліткового віку. А також некоригованість поведінки, зумовлена поєднанням інфантильності з афективною збудливістю.
|
| |
| |
| Vonwolf | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 17:59 | Сообщение # 12 |
|
Суворий Адмін
Группа: Адміністратори
Сообщений: 63
Репутация: 12
Статус: нема його на сайті
| Факторами ризику виникнення вираженої декомпенсації поведінки у перехідному віці є переважання рис незрілості над тенденцією вікового розвитку (нестійкості, афективності, збудливості, розгальмованості потягів, акселерації або ретардації сомапсихічного розвитку).
Фактори, що компенсують відхилення у підлітковому періоді, - потяг до позитивних форм самоспостереження, гармонійність сексуального розвитку, позитивне ставлення до праці та навчання, цілеспрямованість та продуктивність самореалізації у позашкільних захопленнях (спорт, хобі тощо), орієнтованість на соціально позитивного лідера, стійкість до негативних впливів середовища, що виявляються у реакції негативної імітації, невротичний, а не психопатичний тип реагування на психотравмуючі ситуації.
Зокрема, а особливостях підліткового віку можна виявити певну амбівалентність, яка може сприяти розвитку кримінального типу особистості, а саме:
1) фізична та соціальна дезадаптація підлітка;
2) неконформізм щодо дорослих та конформізм щодо ровесників;
3) прагнення до дорослості;
4) підвищена емоційна збудливість;
5) екстремізм у поведінці;
6) впертість;
7) брехливість, нещирість;
8) помилкові ідеали;
9) відданість груповим цінностям.
|
| |
| |
| Vonwolf | Дата: П`ятниця, 10.02.2012, 18:02 | Сообщение # 13 |
|
Суворий Адмін
Группа: Адміністратори
Сообщений: 63
Репутация: 12
Статус: нема його на сайті
| А ДАЛІ ПИТАЙТЕ, ЗВЕРТАЙТЕСЬ МИ ЗРАДІСТЮ ПОМОЖЕМО
|
| |
| |
|
| |
